До 40-річчя створення історико-культурного заповідника республіканського значення у старій частині міста Луцька (1985) громадський діяч, журналіст Василь Ворон пропонує у цифровому форматі публікації на сторінках обласної молодіжної газети 1983–1985-го і наступних років. Небуденна дискусія читачів і фахівців про проблеми і перспективи Старого міста увінчалася урядовою постановою про створення заповідника 1985 року.
«Молодіжка» не залишила дирекцію заповідника наодинці з проблемами, організувала громадський рух волонтерів, поглиблене вивчення локальної історії Луцька, Волині із залученням матеріалів Інституту дослідів Волині (Канада). Організатор «операції Старе місто» журналіст, магістр державного управління Василь Ворон розповідає.
1967 року Ростислав Метельницький і його колеги з волинського філіалу інституту «Діпроміст» звернулися у Держбуд УРСР, а 16 липня 1968 року їм доручили складання технічної документації. 1970 року проект історико-архітектурного заповідника схвалили і рекомендували до затвердження («МЛ» від 18 серпня 1983 року)…
« Це зібрання документів, розрахунків і креслень. Вони висвітлюють основні етапи розвитку міста, сучасний стан забудови території старого Луцька і комплекс заходів, які планувалося виконати протягом 1970-1985 років. Ми передбачили також заходи для поліпшення умов проживання у цьому районі і визначили етапи виконання робіт ( три черги по п’ять років кожна) – розповідав Ростислав Георгійович Метельницький у згаданій вище публікації. – На основі цієї програми дій можна було б планувати і проектувати, а потім і виконувати усі необхідні види робіт – від археологічних розкопок до благоустрою і декоративного вечірнього освітлення пам’яток архітектури…».
Кандидат архітектури Богдан Колосок, коментуючи нашу розмову з Ростиславом Метельницьким, зазначив: « Проект Луцького історико-архітектурного заповідника отримав високу оцінку Держбуду УРСР. Він не втратив свого значення і зараз може служити основою для підготовки рішення Ради Міністрів УРСР про створення заповідника. З метою дальшої деталізації завдань проект мусить бути доповнений міркуваннями про організаційну структуру заповідника, його підпорядкованість, джерела фінансування, а також проектами інженерних мереж (водогонів, каналізації, електро- та газопостачання, телефонізації тощо) («МЛ» від 18 серпня 1983 року)…
Невідомо, як довго міг би ще пролежати в архіві управління містобудування і архітектури облвиконкому цей проект…Він передбачав три черги заходів протягом 1970-1985 роки, але, як виявилося під час дискусії, фінансові затрати не вкладалися у параметри обласного бюджету і його відклали у «довгу шухляду». Принаймні, у планах міськвиконкому до 900-ліття першої згадки про місто реалізація проекту не передбачалася ні 1983-го, ні 1984 року …
«Вартість робіт першого п’ятирічного етапу повинна була скласти понад 2 мільйони карбованців. Однак Держбуд УРСР і Міністерство фінансів УРСР виділяють Волинській області не більше 100 тисяч карбованців на рік на реставрацію пам’ятників архітектури, яких в обласні налічується 152. Цих коштів не вистачає, а тому можливі лише роботи по реставрації окремих пам’ятників», цитувала газета відповідь відділу у справах будівництва і архітектури облвиконком («МЛ» 15 травня 1984 року)
Учасники дискусії, що починалася після публікації «Старе місто: проблеми і перспективи» і тривала протягом трьох років, наполягали: місто не може відзначати цей ювілей без іменинника – Старого міста…
Доктор мистецтвознавства Григорій Логвин (м.Київ), одним із перших підтримав ідею створення історико-архітектурного заповідника. «Ваше місто за ландшафтно-географічним розташуванням є унікальним у Європі. Його особливість полягає, перш за все, у тому, що історичне ядро – Верхній та Нижній замки й передмістя були оточені водою. З-за лугу місто виглядає напрочуд картинно. Хочеться особливо наголосити на охороні мальовничої заплави річки Стиру на південь від Старого міста, краю берега Стиру в межах міста…»( «МЛ» 11 жовтня 1983 року).
«Складається враження, ніби ця частина міста заснула і не може пробудитися до нового життя. Таке відношення до Старої частини Луцька необхідно докорінно змінити, адже це основний «документ», який наочно (а не на словах) підтверджує багатовікову історію міста. Прикро все це бачити, знаючи що понад 10 років тому розроблений проект Луцького історико-архітектурного заповідника, який дає вичерпні рекомендації по забудові і благоустрою цієї частини міста», констатував Григорій Шевчук керівник групи архітектурно-планувальної майстерні №» Волинського філіалу «Діпроміст» ( «МЛ від 15 листопада 1983 року)
«Це та інші питання, як наприклад, впорядкування вулиці Зорге, розчищення території Нижнього замку, використання підземель єзуїтського костьолу можна вирішити лише з приведенням у дію проекту історико-архітектурного заповідника», констатував Н.Кирилюк, позаштатний екскурсовод Луцького бюро подорожей та екскурсій («МЛ» від 1 листопада 1983 року).
В.Кардаш, психолог « На основі міста-заповідника повинен бути осередок духовного розвитку для майбутніх поколінь. Бо пам’ять про минуле Луцька – це як генетична пам’ять людини, і коли до неї ставитися зневажливо, негативні наслідки з часом даються взнаки» ( «МЛ від 15 травня 1984 року)
На думку Олега Покальчука, студента Літературного інституту ім. Горького «слід почати від Лесі Українки…Але попри такий тісний зв’язок зі старим Луцьком, наше місто ще й досі не має музею Лесі Українки. А він дав би нам можливість згадати славні імена Михайла Драгоманова, Миколи Лисенка, Михайла Старицького, Івана Франка…Луцька має давню літературну традицію, але вона ще не до кінця вивчена. Як і не вивчена сама територія Старого міста. Потрібні дослідження», переконував учасників «круглого столу» у редакції Олег Покальчук ( «МЛ» від 15 травня 1984 року).
Д.Муха, лікар Луцької міської санепідемстанції: « Слід винести за межі охоронної зони ті установи і підприємства які засмічують, забруднюють територію Старого міста, а саме: завод «Побутова хімія», на який нам скаржаться лучани, автостанцію, захаращене господарство «Кінотехпрому», філіал № 9 республіканського виробничо-еспериментального обєднання, виробничий комбінат Музичного товариства» ( «МЛ від 15 травня 1984 року)
Реагування на публікації показали, що в органах влади та місцевого самоврядування таки прислухаються до аргументів наших читачів.
Невдовзі у редакції отримали відповідь голови виконкому Луцької міської ради народних депутатів К.Литвиненка « Міськвиконком підтримує необхідність створення у Луцьку історико-архітектурного заповідника і сприятиме у його створенні» ( МЛ від 11 жовтня 1983 року).
Начальник обласного управління культури В.Денисюк зазначив: «Управління культури вважає за необхідне і порушуватиме клопотання перед директивними органами про представлення розробленого обласним відділом у справах будівництва проекту для розгляду Радою Міністрів УРСР з тим, щоб створити в Луцьку історико-архітектурний заповідник» (МЛ від 1 листопада 1983 року).
«Правління Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури повністю підтримує ідею створення Луцького історико-архітектурного заповідника. Очевидно, у даний час необхідно, щоб міністерство культури УРСР, Держбуд УРСР і Волинський облвиконком з ініціативи останнього підготували узгоджені пропозиції в Раду Міністрів УРСР по даному питанню», повідомив редакцію перший заступник голови правління В.Кашка у листі від 6.07.1983 («МЛ від 15 травня 1984 року).
Матеріали «круглого столу» у публікації «У тіні Верхнього замку» надіслали у Мінкультури і Держбуд, а 14 липня 1984 року газета повідомила про результати реагування. Обидва відомства в один голос підтримали створення «історико-архітектурного заповідника».
«Міністерство культури УРСР ознайомилося з публікаціями газети по питанню збереження пам’ятників історії та культури і поділяє думку редакції та громадськості про створення заповідника. Міністерство підтримає клопотання Волинського облвиконкому перед Радою Міністрів УРСР про створення історико-архітектурного заповідника у місті Луцьку. М.Жаріков, заступник голови Держбуду УРСР «МЛ» від 14 липня 1984 року).
Після постанови уряду «Про оголошення комплексу пам’яток історії та культури Луцька історико-культурним заповідником» редакція висловила подяку архітекторам Б.Колоску, Р.Метельницькому, В.Іржицькому, Г.Шевчуку, краєзнавцям В.П’ясецькому, Я.Димничу та багатьом читачам, котрі взяли участь в обговоренні проблем Старого міста» («Друга молодість старого міста» МЛ від 6 липня 1985 року)
Ми не змогли пояснити своїм читачам, чому, на якому етапі, з чиєї ініціативи відбулася підміна понять і на виході ми отримали не «історико-архітектурний», а «історико-культурний заповідник республіканського значення»…Великий почин волинських архітекторів не канув у Лету, але уже була загублена чудова ідея музеєфікації Луцького замку архітектора Ростислава Метельницького…
У публікації «Друга молодість Старого міста» («МЛ» 6 липня 1985 року) автор проекту заповідника Ростислав Метельницький, архітектор і дослідник історії Старого міста зазначив: «Замок, як і заповідник у цілому, неодмінно повинен брати участь у культурному житті міста, ця частина міста повинна бути благоустроєна краще, ніж будь- яка інша, адже рівень культури епохи, як і окремої людини, визначається ставленням до минулого. І хочу побажати тим, хто буде втілювати у життя постанову уряду енергії, ентузіазму, практичності та винахідливості, розумних помічників і везіння, бо справа ця нелегка. Набагато легші не завжди вдавалося довести до кінця.
Згадаймо, хоча б долю музею історії міста Луцька.. Прекрасна ідея здеформована шаблонним мисленням, а потім і зовсім загублена. Сподіваюся, що музей історії міста з часом буде у складі заповідника. І не як міні- копія чи пародія на краєзнавчий, а як музей архітектурного розвитку обласного центру, де лучани і гості Волині побачать не лише минуле на схемах, кресленнях, макетах, а й плани наших архітекторів на майбутнє».
Після урядової постанови 1985 року про створення історико-культурного заповідника ми не залишили дирекцію заповідника наодинці з проблемами. Операція «Старе місто» тривала протягом наступних років, популяризуючи локальну історію,залучаючи до дискусії фахівців з-поза меж Волині, джерельну базу і публікації Інституту дослідів Волині (Вінніпег). І перш ніж діаспорний «Літопис Волині» успадкував університет імені Лесі Українки 1996 року, цей краєзнавчий вісник з’явився на сторінках «молодіжки»…
Підготовка до «Любартівських читань» – чудова нагода сказати добре слово про авторів проєкту історико –архітектурного заповідника 1970 року Богдана Колоска, Ростислава Метельницького, Леоніда Санжарова, згадати внесок моїх колег із обласної «молодіжки» Олега Покальчука, Валерія Мельника і наших громадських кореспондентів, архітекторів Юрія Шевчука, Віктора Іржицького, краєзнавців Вальдемара П’ясецького, Ярослава Димнича, історика Михайла Кучінка, актуалізувати деякі пропозиції учасників дискусії про проблеми і перспективи Старого міста протягом 1983-1985-го і наступних років, що стали «домашнім завданням» для дирекції заповідника на десятиліття…